Музикант Олег Скрипка не приховує своєї громадянської позиції по всім ключовим питанням для країни. В інтерв'юпід час інтернет-конференції в LIGA.net Скрипка розповів про те, що потрібно, щоб здолати агресора в культурному просторі України, що він думає про гастролі українських виконавців в РФ, а також чому фестиваль "Країна мрiй" може не вiдбутися цього року. (Повне відео конференції дивіться тут). Розмову записано до того, як спалахнув так званий "гетто-скандал". Тому ми не могли не запитати пiсля конференції про те, якi висновки зробив рокер з того, що сталося. 

- Зараз, коли затихає скандал навколо фрази про гетто для тих, хто не здатен вивчити українську мову, - які висновки ви зробили? Чи шкодуєте про сказане? Чи не вважаєте, що слово "гетто" в застосуванні до мовної політики - це більше, ніж просто невдалий полемiчний прийом?

- Люди, які придумали і відрежисували цей скандал хотіли в черговий раз розколоти наше суспільство. Але виявилось, ця дискусія була потрібна Україні. Про це свідчить шалений її розголос. Вона дозволила мені особисто і мільйонам українців відчути себе частиною українського світу. Українці, які складають у державі більшість, вимагають поваги щодо своєї культури і мови. Мова - основа державності. Лише утвержуючи її ми разом збудуємо свій український світ. Вважаю, що наша держава має надати українцям більше можливостей опанувати рідну мову. Але, якщо частина громадян не здатна її вивчити, то вони самі себе прирікають на асоціальну перспективу. На превеликий жаль, я став мішенню потужної пропагандистської зброї сусідньої держави, яка також успішно використала нашу п'яту колонну. Зі сторони нашої держави - традиційна недолугість і байдужість до своїх громадян і проблем. Але я неймовірно вдячний широкій підтримці моїх друзів і великої кількості українців, які і здатні створити ту прекрасну квітучу країну, про яку ми всі мріємо.

- Ви народилися в Таджикистані, вчилися в Києві, потім переїхали до Франції, і там, як сказали в одному з інтерв'ю, стали українцем. Що вас підштовхнуло до цього і наскільки це важливо - ідентифікація себе як українця?

- У Франції я перейнявся таким явищем, як французький побутовий патріотизм. Там теж є ура-патріоти, їх часто критикують. Є популісти, вони були активні після Другої світової війни і пізніше дискредитували ідеї французького патріотизму. Вони давно пройшли те, що ми тільки зараз переживаємо. Зараз у Франції зустрічаємо побутових непримітних патріотів. Хто їздить до Франції, напевно із цим знайомий. Якщо у Франції ти будеш хоча б намагатися говорити французькою мовою, для тебе відкриються всі двері і перспективи. При цьому французи - не расисти, вони дуже відкриті до інших культур. Але базові речі - мову, культуру, історію - захищають не замислюючись. Я перейнявся цим, поки жив у Франції, і спробував перенести на наш український ґрунт. Ми зараз шукаємо підтримки і поваги всього світу, і дивуємося, коли до нас ставляться поверхнево. Насправді, як до нас ставитися серйозно, якщо всі бачать, що ми самі себе не поважаємо, самі не знаємо свою історію, не захищаємо ні мову, ні культуру, ні територію.

- У нас недостатньо цього побутового патріотизму?

- Його немає. Є тільки крайнощі. Одна з них - глибоке ватнічество, яке просто проникає як спори по всій території. Нам абсолютно все одно, якою мовою говорити, але ми чомусь говоримо саме російською, а не українською. Це наші подвійні стандарти. Не багато хто розуміє, що в ефірі має бути українська мова, і не якісь там жалюгідні 25-35%. З іншого боку - є показний патріотизм з боку влади, який часто закінчується пафосними словами.

- Наскільки складно українському артистові, особливо якщо він невідомий широкому загалу, або артисту з нестандартним продуктом потрапити на радіо?

- Молодим артистам не складно, просто неможливо. Для мене очевидно, - а для суспільства, можливо, ні, - відбувається послідовна блокада української музики. Навіть відомих виконавців. Не кажучи вже про молодих. Їх, швидше за все, люди, які  приймають рішення про ефіри, просто не слухають. Стелажі цієї музики лежать, але на них не звертають уваги. Тільки завдяки цим невеликим відсоткам квот на радіо з'явилася ніша української музики. І нехай не всі дотримуються квоти, але все-таки ці методи приносять результат. Це дуже добре. Але на сьогоднішній день інформаційним світом поки править телебачення, а з ним ситуація катастрофічна. Я чув, що в новорічних ефірах було всього 2% українського продукту, і це антирекорд - раніше балансували на рівні 4-8%.

- Ви наполягаєте на необхідності протистояти російському культурному колоніалізму. У чому він проявляється і як йому протистояти?
- Сотні років ми перебуваємо під гнітом Росії, так що ця спочатку зовнішня проблема тепер пустила в нас глибоке коріння. Хоча, безумовно, це явище серйозно підживлюється ззовні. Перш ніж вирішити що робити, ми повинні поставити правильний діагноз. А потім визначити послідовність кроків: що ми робимо. Моя стратегія, моя думка - ми повинні побудувати свій інформаційний і культурний простір. Зараз він не сформований. Ми все ще живемо в російському інформаційному шлейфі і досить закриті від Європи, США, не кажучи вже про Польщу, Молдову, Румунію, Білорусь.

- Наскільки змінилося ваше ставлення до жителів Донбасу після концертів в Сєвєродонецьку і інших містах регіону? Чи потрібно боротися за жителів ОРДЛО, просуваючи українську культуру і музику?

- Ставлення не змінилося, тому що я бував в Донбасі часто. Ми мали величезну кількість фанів. Наприклад, в 2013 році, паралельно з тим, як розвивався Майдан і назрівала війна, ми були в турі, проїхали із заходу України на схід. І найуспішніші концерти у нас були саме в Луганську і Донецьку. В кінці листопада - на початку грудня 2013 року в нас були забиті зали, і найбільше людей у ​​вишиванках прийшли на концерт в Донецьку.

Сталося те, що сталося. Безумовно, тепер з цим треба боротися і військовими, і культурними методами. Культурні методи не такі помітні і не так швидко дають результат, зате вони змінюють ситуацію фундаментально. Дуже добре, що артисти їздять на схід, у нас дуже багато також творчого і культурного волонтерства. Всі мої знайомі, соратники, колеги по фестивалю Країна мрій і Рок Січ їздять в зону АТО з виступами, і, повірте, це важливо.

- Ви також їздите і до бійців АТО.

- На початку війни наші солдати перебували в інформаційному вакуумі й не знали, за що і за кого воюють. І після кожного виступу бойовий дух солдатів - на висоті. Вояки кажуть: не треба нам ваших сумних пісень, не треба нас жаліти, це наш вибір - воювати. Заспівайте нам щось веселе, життєствердне. І, звичайно, є велика потреба у військових піснях. Щоб вони звучали для солдатів і піднімали бойовий дух.
- До дня добровольця 13 березня ви виконали новий марш української армії і плануєте зняти на нього кліп з кращими рок-виконавцями. З ким?

- Військова пісня створювалася для маршу. Сподіваюся, нам на цю пісню ще вдасться зняти кліп. Навколо неї вже об'єдналося дуже багато виконавців: Фагот з "Танок на майдані Конго", Іван Леньо Із "Kozak System", Фома з "Мандрів", Сергій Василюк, Тарас Чубай, Сергій Жадан, Сашко Положинський, Тарас Компаніченко, Юрій Журавель. Ми заспівали хором. Сподіваюся, військовим вона буде до душі. Уявляєте, в армії досі марширують під радянські пісні.

- Ви і ваші колеги їздите виступати з концертами перед бійцями АТО, а велика кількість українських виконавців беруть участь в концертах в Кремлі. Це допустимо в умовах війни?

- Не суди, і судимий не будеш. Це їхня справа, їх діалог з совістю. Вони так бачать мир... Точніше, війни не бачать. Можливо, вони бачать своє майбутнє в іншому світі. Але війна в принципі йде саме за майбутнє. Ми бачимо українську, проєвропейську, прогресивну Україну. Хтось бачить Малоросію, а хтось взагалі Україну не бачить. А комусь цікаві тільки гроші. Це теж мотивація, яка штовхає людей на певні речі. Але я не засуджую і, в принципі, від коментарів стримуюсь. Краще робити свою справу і доводити правоту справами, а не словами. І, до речі, українці турбуються про те, хто там співає в Росії, але при цьому слабо ходять на концерти своїх українських артистів.

- Як втрата російського ринку вдарила по українським артистам?
- Помітно. Взагалі більшу кількість концертів ми грали саме в Росії. І останній концерт ми зіграли там в лютому 2014 року.

- Альтернатива російському ринку є?

- Європейський ринок, але на жаль, поки він невеликий, це українська діаспора.

- У минулому році в інтерв'ю ви сказали: "Донбас, безумовно, повернеться в Україну, а Крим, швидше за все, отримає статус напівнезалежної території, яка буде тісно співпрацювати з Україною. Інакше не виживе. Україна ніколи кримчанам не пробачить. Українці не росіяни, вони не будуть себе нав'язувати". Прокоментуйте свою ж цитату рік по тому. Якщо ви за повернення Криму Україні, нехай і на певних умовах, але говорите, що українці не пробачать кримчанам зради, то навіщо це все? Навіщо співпрацювати, якщо помиритися, на вашу думку, нереально?

- Коли ми читаємо інтерв'ю, ви повинні розуміти, що маєте справу з інтерпретаціями, краще чути пряму мову, тоді зрозуміліше, що людина мала на увазі. Сенс полягав у тому, що є різниця між тим, чого я хочу, і тим як насправді, думаю, буде. Я б, наприклад, хотів, щоб Україна була багата і розвинена, як ОАЕ, але не думаю, що це вийде швидко. Я хочу, щоб Крим був українським, але поки не бачу, що це можливо. Думаю, Крим протягом тривалого часу буде невизнаною територією, як Придністров'я. Але в майбутньому, коли Росія вже не зможе інвестувати в Крим, тоді Крим буде змушений тісно співпрацювати з Україною.

Росіяни багато недоброго зробили іншим народам. Звідси і їх ненависть до всіх оточуючих. Просто внутрішньо вони відчувають провину, яку заглушають агресією. І ця агресія - це глибинне відчуття провини, яка не усвідомлюється.

З Кримом або без Криму, але Україна буде існувати і процвітати. А ось Криму буде складніше. Кримчанам доведеться зробити свій вибір і усвідомити помилки. А зробити це непросто, а часом і неможливо.

- А Донбас?

- З Донбасом інша історія. Сподіваюся, він досить швидко стане українським. І ми отримаємо території, які треба буде відновлювати з чистого аркуша. Пам'ятаю, коли впала берлінська стіна, як відбудовувалася східна Німеччина - це була суцільна забудова. Подібний процес буде, можливо, відбуватися і в Донбасі, як тільки звільниться територія.

Нам, українцям, складно зрозуміти, що західний світ сильно відрізняється від нашого. Ми живемо в дуже специфічному світі. У всьому світі дуже багато грошей, а у нас мізерно мало. Як тільки ситуація сприятливішою, в Україну підуть серйозні інвестиції. Для інвесторів цікава ситуація, коли країна починає підніматися і знаходиться в перехідному періоді. У такій країні можна швидко заробляти гроші. І в першу чергу, мені здається, інвестиції підуть на схід. Якщо це станеться, - то Донбас буде відновлений, і ми ще будемо в Києві заздрити його динаміці розвитку і прогресу.
- Як ви ставитеся до того, що СБУ заборонила в'їзд російській учасниці Євробачення Самойловій в Україну? І чи випадково Росія, на ваш погляд, вирішила відправити до Києва саме артистку з обмеженими можливостями?

- Взагалі-то я рокер і не вважаю Євробачення серйозним заходом в музичному плані. Українці носяться з Євробаченням як з писаною торбою... З боку Росії це був геніальний хід. Пробити на жалість. Дійсно, вони вибрали симпатичну дівчину, з обмеженими можливостями. Уявляю, в який істериці билися мас-медіа та російські глядачі: як могли такій дівчинці - і заборонити в'їзд. Мені телефонували і з російського радіо і телебачення, щоб я прокоментував цей момент. Але я до цього насправді ніяк не ставлюся і ніяк не коментую. Все це одна велика провокація. Знаєте, весь цей вічний диспут України з Росією - це класичний діалог інтелігента з хамом в громадському транспорті. Хам грубіянить і хуліганить, а інтелігент тільки протирає окуляри і безпорадно огризається. Поки інтелігент не піде на дзюдо і не надає по куполу хамові, цей диспут буде тривати, і не на користь гуманізму.

- Питання читача: чи можна ціну на вхідний квиток на фестиваль Країна мрій зробити більш демократичною? Всією сім'єю не виходить у вас відпочити. Мало того що все і так дуже дорого і не особливо різноманітно, так ще й дорогущий вхід. Фестиваль - справа потрібна, і добре, що він є. Пирогово - прекрасне місце, але квитки дуже дорогі.
- Фестиваль - дорога штука. Грамотно і професійно підготовлений музичний захід коштує сотні тисяч доларів. Квиток на фестиваль коштував, по моєму, 200 грн, і цього не досить, щоб окупити витрати. На європейський фестиваль подібного рівня квитки $50-100. З моїм фестивалем ситуація на сьогоднішній день песимістична. Я не можу пообіцяти, що в цьому році буде фестиваль Країна мрій. Без підтримки українців я його зробити, напевно, не зможу. Людям треба бути тоді не просто споживачами, а cпівінвесторами заходу. На сьогоднішній день музичні фестивалі в Україні трансформувалися в наливайки і фудкорти. Безкоштовний вхід, рекламні анімації невеликих спонсорів, аматорські виступи колективів, а фестиваль повертає свої гроші на їжi. Просто поставити колонку і продавати шашлики - це вигідно, але нецікаво.

Подписывайтесь на аккаунт LIGA.net в Twitter, Facebook, ВКонтакте и Одноклассниках: в одной ленте - все, что стоит знать о политике, экономике, бизнесе и финансах.