Як правильно планувати своє політичне майбутнє (поради для майбутніх депутатів усіх рівнів)
14.03.2006 12:42
Як правильно планувати своє політичне майбутнє (поради для майбутніх депутатів усіх рівнів) (аналітика)
Реалізація права обирати та бути обраним - одне із політичних прав громадянина, реалізувати своє право на місцях - інше, не менш важливе право. На практиці право бути вибраним мають зовсім інші категорії населення, а саме, ті, хто мають можливість оплатити своє перебування на посаді депутата органу місцевого чи загальнонаціонального значення.
Привабливість балотування до місцевих рад підвищилась у зв’язку із підписанням Президентом закону про недоторканість депутатів місцевих рад. Отож, закон зараз оскаржується у Конституційному суді, оскільки викликав неоднозначну реакцію в українському політикумі. А одночасно з цим, партійним лідерам закон дозволив підвищити ціну споживчого кошика кандидата у депутати, бажаючого потрапити у депутатство, і порахувати свій передвиборчий бюджет. Адже на кону досить великі перспективи.
З одного боку, місцеві ради дають змогу впливати на політику на місцевому рівні, тобто контролювати зручні рішення і створювати можливості для розвитку свого бізнесу. З іншого - для голів партій місцевий рівень дозволяє обирати зручних людей і розповсюджувати свій вплив на місцевий рівень, проводити партійну лінію на місцях. Фактично, як свідчить практика, головою місцевої ради стає функціонер із "головного" штабу, а місцеву раду, за невеликим виключенням, складають місцеві бізнесмени. Відтак, існує своєрідна квота для потрібних політиків на місцях і таких же потрібних фінансових донорів на місцях, які б фінансували партійні осередки і не зрадили першому ліпшому переможцю - меру.
Місце у партійному списку залежить також від статусу місцевості. Київ та Севастополь мають особливий статус в ієрархії партійних списків Наприклад, місце у Київраді коштуватиме дорожче, чим, наприклад, у Харкові. Все тому, що в Києві більше бізнесменів на душу населення, ніж по Україні. Ближчі до партій-лідерів, до провладної партії бізнесмени створюють собі депутатські крісла завдяки міжбізнесовим зв’язкам та більш заможнішому передвиборчому бюджету.
Отож, рішення Президента щодо недоторканності депутатів місцевих рад було вчасно оскаржене ним самим у Конституційному суді, що автоматично вплинуло на ціну споживчого кошика кандидата у депутати до Верховної Ради.
Статус народного депутата зобов’язує, однак і надає численні привілеї місцевого і національного характеру. Наприклад, гарантії недоторканності надають можливість не турбуватися про судове переслідування на підставі порушення кримінальної справи, арешт, а при вирішенні питань приватного характеру: проштовхнути потрібний закон, вирішити проблеми із своїми конкурентами тощо. Однак маніпулювання цим терміном як гарантією особистої недоторканності сформувало певну "партійну" ціну за можливість жити і спати спокійно. Кожного дня складається нова ціна на спокійне життя. Ринкова вартість підвищується за рахунок політичних "податків" в розрахунку на 1 парламентське крісло, які зростають разом із коливанням настрою Президента.
Споживчий кошик кандидата у депутати до Верховної Ради сьогодні знову змінився і тепер складається із нових продуктів. Тому й не можуть скласти, а потім оприлюднити, партійні списки основні політичні гравці українського політикуму. В контексті незавершеної політичної реформи, яку за цією новиною потроху почали забувати, це виглядало не менш дивно. Український політикум вкотре змусили переглядати партійні списки, які важко, але почали формувати починаючи з голів.
Партійний характер нинішніх парламентських виборів значно ускладнив процес формування партійних списків, змінив підходи до можливих кандидатів у список, виокремив міркування, якими керуються "харизматичні" засновники. Зокрема домінують політичні та фінансові складові цього процесу. Для партій із жорсткою вертикаллю влади, найлегше видається фінансова складова, яка не відіграє значної ролі, наприклад у разі БЮТу. Партія, сформована однією особистістю, партія, чиї рейтинги впевнено тримаються на перших позиціях, повинна витрачати на політичну кампанію значно менше грошей, ніж на вибори до місцевих рад.
Основний фінансовий тягар лягає на підтримку існуючих рейтингів та створення відповідних інформаційних приводів, які б підтримували імідж партії. Головну роль у формуванні списку БЮТ відіграє політичний чинник або відповідь на запитання, про те, хто ще приєднається до Блоку Юлії Тимошенка. "Вартість" прізвищ перших десяти членів списку коштуватиме дорожче за вартість статків бізнесменів, що сформують список БЮТу на місцях. Чим гучніше ім’я члена "десятки", тим дорожче місце, найближче до цієї „десятки”. Відповідно тим "демократичніше" відбудеться голосування за склад першої "десятки".
Юлія Тимошенко формувала свою партію на уламках радикальної опозиції до Леоніда Кучми. Відтак сам характер взаємовідносин в партії обумовлюється жорсткими партійними інтересами та „жорсткою вертикаллю влади” Ю. Тимошенко над її однопартійцями в найкращих традиціях консервативного парламентаризму.
Політична позиція Ю. Тимошенко щодо Президента а також відповідна "харизма" приваблює депутатів усіх рівнів та різних політичних орієнтацій не тільки жорсткою регламентацією партійного життя, а й на перспективу майбутніх парламентських виборів. Масові переходи партійних регіональних функціонерів до БЮТу базуються на цілковитій впевненості у перемозі Тимошенко на найближчих парламентських виборах та формуванні більшості як на місцях, так і у самій Верховній Раді. А також, вони усвідомлюють, що коли БЮТ прийде до влади не так то просто буде приєднатися до лаврів переможців та зняти вершки із завойованої чужими руками та грошима перемоги.
Джерелами формування партійної команди БЮТу можна називати не тільки "дезертирів" із інших партій, а й фактичні бізнесові вливання. Однак для БЮТу - це є найбільш невдалий спосіб формування партійного списку, занадто схожий на спосіб формування інших партій, занадто непривабливий для партії із цілком завершеною ідеологією, занадто ризиковий спосіб. Згадаймо, скандал місцевого масштабу, який виник на тлі "продажу" посади виконавчого секретаріату політради БЮТ м. Одеси місцевому бізнесмену, до речі проти засилля яких відбувалась боротьба влади проти бізнесу у владі в урядових та парламентських колах України.
Українські партії можна розділити на декілька типів: ті, що мають голів-засновників (БЮТ, Народна партія) та тих, хто формувався знизу (Трудова Україна). БЮТ можна віднести до одних із найбільш вдаліших партійних проектів за останнє десятиріччя. Навіть партійний "будинок" "Нашої України" як рушія помаранчевої революції не вилився у стрункий "хмарочос" партійної вертикалі і не став шедевром помаранчевої архітектури. Занадто багато децентралізації, а відтак занадто багато різних інтересів, занадто багато різних облич, яких треба задовольнити - казали про проект "НСНУ". Про проект "Юля" пошепки із захопленням промовляли: "Юля", а мали на увазі "БЮТ", казали "БЮТ" мали на увазі "Юля".
Боротьбу за місце в партійній команді ускладнили й перипетії з депутатською недоторканністю, власне з тим, за що фактично й ідуть у депутатство платоспроможні версти населення України. Така мотивація прослідкується у боротьби за місце під парламентським сонцем в Народному Союзі "Наша Україна". Адже депутатська недоторканність - це засіб повернення втрачених позицій для ключових фігур, а також повернення до набутих владних позвноважень. Ціна за парламентський мандат в пакеті із недоторканністю та правом формування політики на найближчі 4 роки в НСНУ найвища, мабуть, серед всього українського політикуму.
Маленькі, майже невпливові партії, потребують великих фінансових вливань, оскільки подолати 3% бар’єр не під силу альтруїстам з ідеології. Тому на обраного знизу лідера покладають надії на його талант здобути фінансову підтримку серед українського бізнесу, а відтак забезпечити задоволення інтересів досить поміркованої частини бізнесменів. "Трудова Україна" - приклад того, як розійшлися інтереси двох лідерів, Сивковича і Коновалюка, а з ними і соратників Тигипка, за рахунок якого і існувала партія як феномен українського політики. Фактично покладаючись на різні політичні сили, дві частини партії потихеньку почали втрачати цінність для бізнесменів як об’єкт політичного капіталовкладення. Політичний фактор у формуванні партійного списку зіграв, на жаль, свою нищівну роль у долі партії, оскільки розкол означає відсутність цілісного бачення свого майбутнього у Верховній Раді нового скликання, а значить і стратегії щодо просування своїх кандидатів за прохідний бар’єр.
Розумний інвестор перед тим як вкладати щось, чи то своє реноме, чи то гроші, у своє майбутнє, повинен бачити обґрунтований раціональний проект у перспективі і з цілком реальними політичними результатами. Кмітливий інвестор буде тримати ніс за політичним вітром, і змінювати партії як рукавички. А інвестор-авантюрист буде притримуватися політичної вірності, близької за ідеологією, партії, не зважаючи чи це відома партія, чи партія "другого ешелону".
А який Ви інвестор?
Ніна Михальська
Експерт Всеукраїнської експертної мережі
ЛIГАБiзнесIнформ
украинская Сеть деловой информации
www.liga.net
