USD:  25.38  25.65   EUR:  29.70  30.23  

Венесуельський ендшпіль

20.07.2017 17:20
Незважаючи на жорстку економічну кризу венесуельске керівництво не збирається віддавати владу, а в опозиції не вистачає довіри населення, щоб її взяти
Венесуельський ендшпіль
Фото - ЕРА


Уже кілька місяців світ спостерігає за тим, як один із останніх соціалістичних режимів сучасності – так званий "соціалізм ХХI століття", побудований Уго Чавесом у Венесуелі, – силовими методами бореться з власним населенням. Повсталі венесуельці вимагають від свого уряду реалізації прав на вільне і достойне життя, а президента Ніколаса Мадуро звинувачують у встановленні диктатури і прагнуть його відставки.

Мадуро, своєю чергою, називає протестувальників терористами, які намагаються здійснити державний заколот. Крім того, він неодноразово заявляв, що їх спонсорує "ворожий" капіталістичний режим США. Усе це венесуельська влада використала як "аргументи" для придушення протестів за допомогою спеціальних поліцейських загонів. Унаслідок сутичок, за даними ЗМІ, у Венесуелі загинуло понад 90 осіб лише від квітня цього року.

Світова спільнота вже давно очікує на переломний момент, який завершить конфлікт. У минулу неділю 16 липня в країні та за її межами відбувся "народний референдум", організований опозицією для перешкоджання проведенню урядом 30 липня виборів до Національної конституційної асамблеї. За допомогою цієї "народної" Асамблеї Мадуро планує внести зміни до чинної Конституції, які дозволять розширити його повноваження і обмежити вплив опозиційного парламенту – Національної Асамблеї Венесуели. За твердженням опозиції, плебісцит підтримали 7,2 мільйони з 19,5 мільйонів громадян, які мають виборчі права - тобто, менше половини виборців країни. Це на півмільйона менше, ніж у 2015 році, коли опозиція перемогла на виборах до парламенту. 

На голосування виносилося три питання: щодо незгоди зі скликанням конституційної асамблеї; зобов’язання збройних сил країни захищати діючу Конституцію, прийняту в 1999 році; підтримання оновлення органів державної влади та організації вільних виборів. Мадуро визначив плебісцит як "незаконний і самовільний", і звинуватив опозицію у "вигадуванні" зайвих 5 мільйонів голосів. Натомість опозиція оголосила про заплановане на 20 липня проведення 24-годинного страйку, що є частиною оголошеної 17 липня опозиційної стратегії "останньої години", спрямованої на наближення переломного моменту у протистоянні опозиції та уряду. Однак чи виправдає ця стратегія покладені на неї сподівання?

За останній місяць вже відбулось декілька інцидентів, які активізували протистояння і, як здавалось, мали потенціал стати "переломними моментами". 27 червня під час чергової публічної промови Мадуро невідомі з гелікоптера обстріляли адміністративні будівлі. Ця подія та відеозвернення нападників викликали неабиякий резонанс як у самій Венесуелі, так і в світі. Однак в наступні дні активність протестувальників почала меншати. На цьому тлі 5 липня відбувся напад на Національну асамблею групи осіб, вдягнутих як прихильники уряду, і побиття декількох опозиційних парламентаріїв, що, безумовно, мало на меті спровокувати мітингувальників на нові виступи.

Чи стануть ці події визначальними для розв'язання венесуельської кризи? Перед тим, як робити будь-які висновки і прогнози, спробуємо розібратися в тому, що насправді відбувається в країні.

(Фото EPA / Miguel Gutierrez)

(Фото - EPA)

Фактор Чавеса

Президент Венесуели Ніколас Мадуро, колишній водій автобуса, прийшов до влади після смерті Уго Чавеса. Останній ще за життя обрав Мадуро своїм політичним спадкоємцем. Однак новий лідер, позбавлений харизми свого попередника, не зміг заручитися міцною підтримкою венесуельців. На виборах у квітні 2013 року він лише на 1,7 % обігнав свого опонента Енріке Капрілеса. А згодом втратив значну частину своїх прихильників, зокрема, послідовників Чавеса, бо крок за кроком ухвалював помилкові економічні та політичні рішення. Представники численної венесуельської опозиції навіть почали говорити про встановлення Мадуро диктатури, проте це твердження виглядає не надто ґрунтовним на тлі дуже активної діяльності опозиції, особливо, її перемоги на виборах до Національної асамблеї, антипрезидентських рішеннях останньої, діяльності опозиційних мас-медіа, відкритому поширенню антиурядової пропаганди і закликів до усунення президента від влади, та бурхливих протестів, які тривають в країні впродовж декількох місяців.

Передумови для венесуельської кризи виникли задовго до приходу Мадуро до влади. 1999 року Чавес, обійнявши президентське крісло, взяв курс на пошук особливого третього шляху розвитку країни. Він був заснований на реалізації "боліваріанської революції", яка мала звільнити Венесуелу від впливу капіталістичних держав, передусім, головного історичного супротивника – США.

Соціальні програми уряду Чавеса вивели значну частину громадян Венесуели зі стану крайнього зубожіння, забезпечили загальний доступ населенню до освіти і медичного обслуговування. В результаті покращення умов життя більшості венесуельців, а також завдяки неабияким лідерським і ораторським здібностям Чавесу вдалося здобути масову підтримку населення і впродовж 14 років до своєї смерті залишатися на чолі країни. Однак попри зростання загального рівня життя населення в країні збереглось значне майнове і соціальне розшарування, при цьому значна частина заможних громадян зайняли опозиційну позицію щодо режиму Чавеса, зокрема, через те, що вони зазнали збитків у результаті націоналізації багатьох приватних підприємств. Крім того, економічна політика соціалістів викликала їхнє невдоволення, оскільки фактично уряд втілював популістські соціальні реформи на основі прибутків, які надходили від експорту нафти. Суттєві кошти у розвиток і диверсифікацію економіки Венесуели за Чавеса не вкладалися. А тому згодом 96% надходжень бюджету країни склали саме прибутки від експорту нафти – Венесуела стала залежною від світового ринку нафти.

Николас Мадуро (Фото -EPA / Miraflores Press)

Ніколас Мадуро (фото - EPA)

Помилки Мадуро

Через різке падіння цін на нафту з $ 100 за барель у 2014 році до $ 40 за баррель у 2015 році залежна від неї Венесуела залишилася мало не без нічого. Через зменшення надходжень до бюджету скоротилися витрати на соціальні програми. При цьому уряд Ніколаса Мадуро провів невдалі економічні реформи, передусім – ввів масштабне державне регулювання цін. Зобов’язання підприємців реалізовувати товари за ціною, нижчою за собівартість, призвело не лише до банкрутства численних підприємств, але й до товарного дефіциту – зокрема, до нестачі промислових товарів першої необхідності, зокрема, туалетного паперу, а також медикаментів і базових продуктів харчування – рису, борошна і молока.

Продовольча криза стала суттєвим випробуванням для лояльності населення ідеалам "боліваріанської революції". Через загострення економічних проблем 2016 року уряд оголосив введення в країні режиму надзвичайного стану в економіці, який відтак неодноразово подовжував.

Рішення Мадуро підвищити 2017 року мінімальні зарплати в державному секторі спричинило стрімке зростання і без того значної інфляції, яка від 2013 до 2017 року зросла з 54 до 800%, а за прогнозами МВФ у 2018 році вона може перевищити 1660%. Стрімке погіршення якості життя населення паралельно зі зростанням безробіття та злочинності сильно дестабілізувало Венесуелу. З свого боку Мадуро обвинувачує у кризі "економічну війну", яку ведуть проти Венесуели зовнішні вороги режиму, передусім, США.

Послаблення позицій уряду Венесуели після смерті Чавеса та заглиблення країни в кризу сприяло зростанню популярності опозиції. У грудні 2015 року вона спромоглася здобути більшість голосів на виборах до парламенту – Національної Асамблеї Венесуели. Це призвело до протистояння між різними гілками влади.

У жовтні 2016 року Асамблея після того, як було відкликано її референдум про дострокове припинення повноважень Мадуро, звинуватила президента у вчиненні державного заколоту і проголосувала за початок процедури імпічменту – попри те, що така процедура не передбачена у Конституції Венесуели. Утім, згодом її припинили в обмін на звільнення владою п'ятьох політичних в'язнів.

Протистояння посилилося цьогоріч у січні, коли Національна асамблея оголосила президента Мадуро "таким, що залишив свою посаду", а Верховний суд скасував це рішення, наголосивши, що парламент не має повноважень його приймати, і суттєво загострилось у квітні, коли Верховний суд ухвалив рішення про позбавлення Асамблеї її повноважень, яке за три дні також було ним скасовано. Тоді ж влада на 15 років заборонила лідеру опозиції Капрілесу обіймати державні посади. Водночас у ЗМІ поширювалася інформація про корумпованість членів уряду Мадуро. Як результат спалахнули нові протести, які охопили значну частину країни. За масштабами вони перевершили попередні протести, зокрема, 2014 року.

Ситуація загострилася, коли 1 травня Мадуро заявив про наміри внести зміни до Конституції країни, ухваленої 1999 року. Для цього він закликав венесуельців обрати "народну" Національну конституційну асамблею. Опозиція звинуватила президента у намірах узурпувати владу в країні. 13 травня Мадуро своїм указом всьоме подовжив режим надзвичайного стану.

Аналіз характеру і перебігу внутрішнього конфлікту у Венесуелі ставить нас перед запитанням: чи можна і в якому ступені проводити паралелі між нинішніми протестами у Венесуелі та нашим українським Майданом – Революцією гідності? Важко говорити про існування безпосереднього зв'язку між ними – навіть попри те, що, за твердженням ЗМІ, венесуельські протестувальники черпають натхнення з Майдану завдяки безкоштовним показам фільму про нього "Зима у вогні", які здійснюються по всій країні, і наступним його обговоренням.

Всі, хто коментує венесуельські протести, відзначають, що поліція брутально розганяє мітингувальників, застосовуючи проти них сльозогінний газ і гумові кулі. Проте мало хто згадує, що ці протести практично з початку не мали мирного характеру: мітингувальники жбурляли у поліцію не лише каміння, але й "коктейлі молотова".

Мадуро наголошує, що поліції та Національній гвардії Венесуели заборонено застосовувати вогнепальну зброю проти мітингувальників. За твердженням венесуельської влади, затримано і піддано суду всіх службовців поліції, які скоїли збройні атаки на мітингувальників і призвели до їхньої загибелі чи поранення. Водночас є численні свідчення очевидців, що як мінімум перші загиблі у протестах стали жертвами не поліції, а неідентифікованих осіб у цивільному одязі, які стріляли у натовп, здебільшого, з дахів навколишніх будинків або з самого ж натовпу.

Бунтівник на гелікоптері

Нещодавно сталося те, чого не очікували самі венесуельці. 27 червня невідомий гелікоптер 15 разів обстріляв МВС країни і скинув чотири гранати на Верховний суд. На цьому вертольоті був символічний напис – "350 Воля". Саме 350-а стаття Конституції Венесуели дозволяє громадянам не визнавати чинну владу, якщо вона порушує їхні права і не поважає демократичні цінності. Мадуро, своєю чергою, назвав атаку на адміністративні будівлі терактом.

Згодом у соцмережах з'явилося відео, на якому чоловік у військовій формі в супроводі чотирьох озброєних осіб у чорних масках зачитав звернення до венесуельського народу. Він закликав його до боротьби з чинним урядом і взяв на себе відповідальність за напад. У спікері впізнали екс-поліцейського Оскара Переса, який, за словами Мадуро, працював пілотом у колишнього міністра внутрішніх справ і юстиції. А останнього, до речі, звинувачують у зв'язках з ЦРУ.

"Вертолетный террорист" Оскар Перес (Фото - EPA / STR)

Оскар Перес (фото - EPA)

Однак, попри масштабну пошукову кампанію венесуельскі правоохоронці не спромоглися знайти бунтівника і не з'ясували ані мету нападу, ані його реальних виконавців. Однак він був помічений

Досі невідомо, чи Перес представляє антиурядову коаліцію, чи діє самостійно. Так само невідомо й те, чи має він прибічників. Водночас представники опозиції не лише відхрещуються від зв'язків із Пересом, але й підозрюють його у виконанні спеціального плану влади. На думку опозиціонерів, бунт Переса дозволить уряду Мадуро залучити збройні сили для силового розв'язання кризи в країні.

5 липня Перес опублікував нове відеозвернення, у якому виголосив готовність до подальшої боротьби, а 12 липня з'явився на публіці, закликаючи до нанесеня урядові "нищівного удару", який наблизить його "останню годину" і зробить боротьбу незворотньою. Поки що важко визначити, чи зможе Перес отримати широку підтримку населеня і стати новим лідером опозиції - тим паче, що на цю роль зараз є інші не менш яскраві претенденти.

8 липня після трьох років ув’язнення був переведений з тюрми під домашній арешт один з найбільш популярних опозиційних лідерів, засуджений за заклики до насильства під час антиурядових виступів 2014, коли загинуло близько 40 осіб.

Крім того, не так давно у венесуельської опозиції з'явився новий кумир – генеральний прокурор Луїса Ортега, яка свого часу була лояльним соратником Чавеса. Наразі вона – один із головних критиків уряду Мадуро. Гоніння Ортеги з боку влади (рішення Верховного суду про замороження її банківських рахунків та заборона на виїзд із країни) тільки сприяли зростанню її популярності серед людей.

Протесты в Каракасе в мае 2017 года (Фото - EPA / Miguel Gutierrez)

Протести у Венесуелі, травень 2017 року (фото - EPA)

Яке майбутнє чекає Венесуелу

Світова спільнота занепокоєно спостерігає за розвитком венесуельської кризи. Країни Латинської Америки і Карибського басейну по-різному ставляться до подій в цій країні: її традиційні союзники, передусім, Болівія і Нікарагуа, підтримали уряд Мадуро, в той час, як решта, здебільшого союзники США, висловлюється за розв’язання політичної кризи, дослухаючись до венесуельської опозиції. Новий уряд Дональда Трампа у США зайняв ще жорсткішу позицію, ніж попередній уряд Барака Обами, щодо політики Мадуро, у тому числі розширив санкції щодо окремих венесуельських високопосадовців та погрожує застосуванням нових санкцій у разі обмеження повноважень опозиційного парламенту. Організація американських держав – регіональний орган системи ООН, який традиційно знаходився під визначальним впливом США, через що отримала неофіційну назву "міністерства колоній США" – неодноразово проявляла занепокоєння через венесуельську ситуацію і ухвалювала рішення, що зобов'язували уряд країни змінити свою політику. 

У червні 2016 року генеральний секретар ОАД Луїс Альмагро скликав позачергове засідання з метою прийняття рішення щодо застосування ст. 20 Міжамериканської Демократичної Хартії, прийнятої в 2001 році. Ця стаття дозволяє йому офіційно вимагати невідкладне скликання Постійної Ради через те, що в країні "вносяться зміни до конституції, які порушують демократичні норми", для прийняття рішення щодо відрядження до неї миротворчої місії. Однак більшість держав-членів ОАД, хоча і погодились щодо складності ситуації у Венесуелі, не винесли питання на голосування і прийняли рішення продовжувати моніторинг ситуації та підтримувати діалоги між венесуельськими урядом і опозицією, посередником в яких виступає Союз Південноамериканських Націй. А такі країни як Болівія і Нікарагуа навіть визначили пропозицію генерального секретаря як "інтервенціоністську" щодо суверенітету Венесуели. 

Однак на початку квітня цього року через загострення ситуації в країні позачергове засідання Постійної Ради було проведено і на ньому було ухвалено резолюцію про порушення демократичних норм, за якою Мадуро зобов’язувався гарантувати "розділення і незалежність" різних гілок влади та відновлення повноважень Національної асамблеї. Після скликання Постійною Радою без згоди Венесуели засідання міністрів закордонних справ для ухвалення рішення щодо венесуельської кризи, уряд Мадуро подав офіційну заяву про вихід країни зі складу ОАД через втручання до її внутрішніх справ, і паралельно розпочав переговори зі Співдружністю Латиноамериканських і Карибських держав, до складу якої не входять США, щодо надання допомоги у розв’язанні внутрішнього конфлікту.

Майбутнє Венесуели – суцільна загадка. Якщо уряд таки залучить збройні сили до розв'язання конфлікту, лад буде встановлений, але це не допоможе розв'язати головну проблему країни – заглиблення країни в економічну кризу. Для цього потрібні радикальні реформи в економіці й управлінні державою.

Але чи можливі ці зміни в соціалістичній Венесуелі? У тому вигляді, який вона має зараз, – напевне ні. Реформи можливі тільки за суспільного консенсусу у державі, а наразі його досягнення видається малоймовірним. Логічно було б, якби уряд Мадуро і сам президент пішли у відставку, однак вони навряд визнають свою поразку. Тим часом активне протистояння у Венесуелі виснажує її і без того ослаблу економіку та її громадян.

Олександра Ковальова,
кандидат політичних наук

ЛIГАБiзнесIнформ
Информационное агентство
www.liga.net
Печать
- кратко о самом главном. Всегда оставайтесь в курсе событий
Loading...
Новости партнеров